А СУДДІ ХТО?

Фразеологізм «А судді хто?». Цитата з комедії О. Грибоєдова «Лихо з розуму» (1824), слова Чацького у 5-й яві 2-ї дії. 

...Мій батько, при всій його непрактичності в побутових дрібницях, все життя давав людям метал і ось тепер, коли вже навіть його найближчі вважали, що пішов чоловік на спад, він раптом виказує майже молодечу завзятість розуму, він розмірковує в масштабах державних і судить із вершин свого трудового життя, і вже тут не спитаєш: «А судді хто?». (П. Загребельний, З погляду вічності) 

АТЛАНТ (АТЛАС)

Фразеологізм «Атлант». Герой старогрецького міфу, титан, що тримає на своїх плечах небесне склепіння, брат Прометея. 
У переносному значенні — людина, що несе основний тягар роботи. 

Посидь на лаві у ногах Атланта, 
Який тримає Всесвіт. Ще трима! 
Хоч стільки вже на ньому пут і ран тих — 
Живого місця од синців нема. 

(І. Жиленко, Всесвіти) 
Дар доброти й веселий Ваш талант 
Судьба помножила на силу волі 
Й снагу, яким позаздрив би й Атлант. 
(С. Ткаченко, Щегельському П. Г.) 

От якось греки їхали надвечір, 
Аж гульк — село, чимало щось дворів. 
І держать небо на кремезних плечах 
Старі Атланти дужих яворів. 
(Л. Костенко, Скіфська Одіссея) 

АТЛАНТИДА. ШУКАННЯ АТЛАНТИДИ

Фразеологізм «Атлантида». Найдавніші перекази про Атлантиду знаходимо у творах грецького філософа Платона (427—347 до н. е.). Це була могутня держава на острові в Атлантичному океані, затоплена за один день розгніваним Зевсом за гординю її мешканців. Спроби ототожнити Атлантиду з Америкою, Критом, Канарськими островами тривають і в наш час. 
У переносному значені Атлантида — прекрасна омріяна країна. Шукання Атлантиди — відважні спроби зробити важливе відкриття. «Нова Атлантида» (1604) — утопія англійського філософа Ф. Бекона (1561—1626).

Душу пестять образи Атлантиди 
Ваблять мене підземні печери гроти 
Оази пустель безлюдних 
(М. Семенко, Атлантида) 
Не раз я ще зомлілая впаду 
Перед покритою статуєю Ізіди, 
Не раз я з кораблем на дно піду, 
Шукаючи нової Атлантиди. 
(Леся Українка, О, знаю я, багато ще промчить...) 

АТТИЧНА СІЛЬ

Фразеологізм «Аттична сіль». Римський оратор і політичний діяч Ціцерон (106—43 до н. е.) в одному з листів хвалив красномовних мешканців грецької провінції Аттики за їх вислови, «посипані сіллю дотепності». В Аттиці добували сіль випарюванням морської води, завдяки чому вона була особливо тонка. Вислів «аттична сіль» набув значення: витончений дотеп, тонкий жарт. 

О, який же він влучний, військовий словник, 
Без аттицької солі й пікантного перцю. 
(Є. Маланюк, П’ята симфонія) 

Аутодафе

Фразеологізм «Аутодафе». У перекладі з португальської — «дія вогню». Так звалося спалення на вогнищах інквізиції єретиків, чаклунів, відьом, а також заборонених книжок. 
У наш час слово вживається й у переносному значенні: варварське знищення людей і культурних цінностей. 

Підпалюй спирт! Святе автодафе, 
Де спирт пала, мов християнські душі... 
Кричіть, захоплені кликуші, 
В берлінському блюзнірському кафе. 
(М . Бажан, Гофманова ніч) 

Всеспалення. Твоє автодафе — 
Перепочинок перед пізнім святом... 
(В . Стус, Ти тінь, ти притінь...) 

Та тільки хто обчислити потрафить, 
І хто тобі вгадає (сам-один!) — 
Що легше: хрест — чи вічне автодафе 
В огні ненамальованих картин? 
(О. Забужко, Ель Греко, «Вознесіння Богородиці») 

АФІНА ПАЛЛАДА. МУДРА АФІНА

Фразеологізм «Афіна Паллада». Афіна (в іншому написанні — Атена) — у давньогрецькій міфології богиня мудрості, воїтелька, покровителька наук, мистецтв, ремесел; вона створювала закони й охороняла порядок. Зображувалася у вигляді суворої, величної дівчини зі списом, щитом і в шоломі. 

Неначе всі дев’ять муз зараз влинули в світлицю й висипали всі свої скарби та дари, окрім богині мудрості Атени, котра, звичайно, зникає в таких салонах і тікає далеко, певно, аж на Олімп. (І. Нечуй-Левицький, Неоднаковими стежками) 

АФРОДІТА, НАРОДЖЕНА З ПІНИ МОРСЬКОЇ

Фразеологізм «Афродіта, народжена з піни морської». Богиня кохання Афродіта (Венера) не мала ні батька, ні матері. Одного ясного ранку вона виринула з морської хвилі біля острова Кіпру (звідси її прозвано Кіпрідою). У світовому мистецтві існує безліч зображень Афродіти, найвідоміше з них — статуя Венери Мілоської (II ст. до н. е.). 
У сучасній мові — втілення краси й жіночності. 

Не мучся на мудру задуму, 
Розкрий мені тіла красу, 
Ти зроджена з піни і шуму,
А я тобі душу несу... 
(В. Щурат, Про душу не мов мені, мила...) 

Нове українське письменство не з голови Котляревського зродилось, як Венера з шумовиння морського, а було тільки дальшим об’єктивним розвитком того літературного процесу, що в головах у себе мав тисячолітню традицію. (С. Єфремов, Історія українського письменства) 

І відкрива обійми їй свої 
Ця велич вод, усім вітрам відкрита, – 
Здається, повертає Афродіта 
У білий шум, що породив її. 
(Є. Плужник, Вона зійшла до моря...) 

АХІЛЛЕСОВА П’ЯТА

Фразеологізм «Ахіллесова п’ята». За старогрецьким міфом, мати героя Ахіллеса (Ахілла) морська богиня Фетіда скупала його у водах священної річки Стікс, щоб зробити невразливим для ворожих стріл. Але при цьому вона тримала Ахіллеса за п’яту, якої не торкнулися води Стіксу. Стріла Паріса, спрямована Аполлоном, влучила в п’яту, і герой загинув. 
У переносному значенні «ахіллесова п’ята» — слабке, вразливе місце. 

Вся бригада знає Орищину ахіллесову п’яту, і щоразу, коли Оришка з’являється на горизонті, якась молодичка навмисне мене атакує: 
— Дайте, я хоч посиджу біля вас, дядьку Микито!.. (О . Гончар, Микита Братусь)