Легенда Подніпров’я (Наддніпрянщини) Вже минуло більше 70 років, як в школі працювали два технічних працівника, котрих учні прозивали: дідусь Ась і няня Арина. Особливо тепло і з глибокою вдячністю згадують їх випускники середини 30-х років XX століття, коли жителі Ігрені страждали від голоду. Ці чуйні добросердечні люди за велінням свого християнського сумління, як могли, намагалися рятувати учнів від голоду. Вони приносили дітям з дому печені овочі (буряк, картоплю). В школі варили дітям гарбузову кашу, про яку до сих пір згадують з задоволенням учні тих років. Звичайно вони не мали для дітей ні м’яса, ні жирів, а все ж допомогли дітям пережити важкий період. Старенькій дідусь Ась — росіянин. Коли до нього хто звертався, то відгукався так: — Ась. Даль В.І. тлумачить цей вираз так: «Я тут. Чего изволите?» Цей вираз став для нього прізвиськом, на яке він охоче відгукувався завжди. А техробітницю діти звали ніжно нянею, а потім дали ім’я Арина, як називалась няня Пушкіна. Взаємодопомога в біді — це риса наших земляків-ігренців. Дідусь Ась і няня Арина живуть в пам’яті ігренців, як люди високого милосердного подвигу.
| 
