| Категорії розділу |
|---|
|
Мої статті
[11]
|
|
Біографії українських письменників, поетів.
[98]
Ви зможете знайти життєвий та творчий шлях багатьох укр. письменників, поетів...
|
|
Українські казки
[17]
Невеличкі, але повчальні казочки для дітей.
|
|
Усна народна творчість
[0]
пісні, вірші, легенди, балади...
|
|
Календарні свята, традиції і обряди.
[0]
Все про українські календарні свята та про традиції, звичаї, повязані з ними.
|
|
Українські символи.
[14]
Верба, калина, рушники, барвінок - все, що являється символом України.
|
|
Ваші цікаві статті
[7]
|
|
Вчитель -вчителю.
[0]
|
|
Презентації до уроків
[0]
|
|
Тематичне планування
[0]
|
|
Конспекти уроків
[0]
|
|
Тестові завдання
[0]
|
|
Методична робота
[0]
|
|
Скарбничка різних матеріалів
[0]
|
|
Сценарії заходів, свят
[0]
|
|
Списки класів, підгруп
[0]
|
|
Конкурси
[0]
|
|
Мої досягнення
[0]
|
|
Досягнення наших учнів
[0]
|
|
Звіти про успішність, якість знань, проходження програми
[0]
|
|
Посилання на мої матеріали
[0]
|
|
Книги
[0]
|
|
Корисні посилання на ресурси Інтернет
[0]
|
|
Плани -конспекти факультативів з укр.літ. для 8кл.
[0]
Конспекти уроків факультативного курсу з української літератури для 8 класу.
|
|
|
Каталог статей
Розум та щастя
Ішли собі десь розум та щастя та й засперечались, Розум каже, що він сильніший, а щастя — що воно. Сперечались вони, сперечались та й розійшлись. Щастя пішло у ліс, а розум пішов та одному хлопчикові і вліз у голову. От віддає батько того хлопчика у шевці. Побув він у шевцях з тиждень — уже всьому й навчився.
— Оддайте,— каже,— тату, ще чому другому вчитись.
Віддав його батько у кравці, він і там чи побув з тиждень, уже зумів і покроїти, і пошити. Тоді віддав його батько вчитись ще годинники робити. Він і того щось скоро навчився.
От раз той його хазяїн від'їжджає — а він вже на жалуванні служив — та й наказує хлопцеві, щоб він, поки той вернеться, зробив стільки там годинників, а що зостанеться припасу, то, як схоче, то і собі зробить. От він як заходився, живо поробив, ще й собі вигадав, та такий утнув, що у двадцять п'ять років тільки раз і заводиться, та як завів, то і ключик туди усередину заховав і зачинив там.
Приїхав ось хазяїн — усе пороблено, він забрав ті годинники та й повіз десь на ярмарок, і його з собою узяв. Той же хазяїн свої годинники розпродав то панам, то іншим людям, а той хлопець свій продав самому цареві, та як забрав гроші, то й пішов десь аж за границю.
А той годинник, як вийшло йому двадцять п'ять років, зупинився і не б'є.
Зараз послали за майстром, так ніхто ради йому не дасть. Кинулися до того хлопця, а про нього чутка вже скрізь пішла. Він як приїхав, того ключика зараз знайшов і знову на двадцять п'ять років пустив.
Цар і полюбив його.
— Живи,— каже,— у мене.
Дав йому горницю і прислугу, усе чисто. От раз цар від'їжджає та й каже йому:
— Усюди ходи, а он у ту комірку не ходи.
А там за стіною була замурована царівна; то її сам цар туди замурував і хотів, щоб її позаочі сватали. Хто приїде сватати, то йде у ту комірку та й балакає до неї крізь стіну; як вона озветься, то за того їй і йти. От стільки вже царів і якого люду не приїздило, ні до кого вона не озивається. А коло тих дверей такі стояли, що тільки який з тієї комірки, вони зараз голову йому зрубають та на палю і настромлять. Так ото цар його шкодував та й заказав туди ходити.
Ось він ходив, ходив. «Дай,— думає,— зайду». Увійшов у ту комірку, аж стоїть стіл, а на столі свічечка горить: він і говорить до свічі:
— Здорова була, свіча!
— Здоровий, майстре! — сам собі і одказує, а царівна почула та за стіною:
— Так, так, так.
— Та це я давно знаю, що так, так, так, а от як нас було троє: — один швець, другий кравець, а третій майстер, та й пішли у ліс, аж стоїть пень. Майстер заходився та й зробив з нього чоловіка, кравець одежу пошив, а швець взув.
А вона за стіною:
— Так, так, так.
Як дала ото згоду, він і пішов собі. А на дверях там була така табличка, що як ото вона скаже хоч слово, зараз на табличці само і напишеться. От пани й побачили, що вона їм не давала згоди, а дала он кому.
— Давай його,— кажуть,— знищимо.
Тільки він на двері, а вони за нього, беруть голову його рубати. А розум бачить, що горе, як вискочить з голови та у ліс. Знайшов там щастя. Тут і цар вернувся, розібрали діло, і став він тоді цареві за зятя.
|
| Категорія: Українські казки | Додав: Лада (27.03.2013)
|
| Переглядів: 471
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
