| Категорії розділу |
|---|
|
Мої статті
[11]
|
|
Біографії українських письменників, поетів.
[98]
Ви зможете знайти життєвий та творчий шлях багатьох укр. письменників, поетів...
|
|
Українські казки
[17]
Невеличкі, але повчальні казочки для дітей.
|
|
Усна народна творчість
[0]
пісні, вірші, легенди, балади...
|
|
Календарні свята, традиції і обряди.
[0]
Все про українські календарні свята та про традиції, звичаї, повязані з ними.
|
|
Українські символи.
[14]
Верба, калина, рушники, барвінок - все, що являється символом України.
|
|
Ваші цікаві статті
[7]
|
|
Вчитель -вчителю.
[0]
|
|
Презентації до уроків
[0]
|
|
Тематичне планування
[0]
|
|
Конспекти уроків
[0]
|
|
Тестові завдання
[0]
|
|
Методична робота
[0]
|
|
Скарбничка різних матеріалів
[0]
|
|
Сценарії заходів, свят
[0]
|
|
Списки класів, підгруп
[0]
|
|
Конкурси
[0]
|
|
Мої досягнення
[0]
|
|
Досягнення наших учнів
[0]
|
|
Звіти про успішність, якість знань, проходження програми
[0]
|
|
Посилання на мої матеріали
[0]
|
|
Книги
[0]
|
|
Корисні посилання на ресурси Інтернет
[0]
|
|
Плани -конспекти факультативів з укр.літ. для 8кл.
[0]
Конспекти уроків факультативного курсу з української літератури для 8 класу.
|
|
|
Каталог статей
Щастя
Жив в їднім селі Іван - чарівник. Був він добрим господарем, і грошей мав багато. І мав він їдного сина Гриня. Як той син підріс, батько єго вженив. І жив вже Гринь зі жінкою пару літ, і мали вони троє діточок. Але одного разу Іван - чарівник розлютився і каже до сина:
- Гриню, бери собі жінку і йди у світ, аби я тебе більше не видів.
І Гринь узяв жінку, діти, запряг коня мізерного у віз, і поїхали, їдуть вони, переїхали кілька сіл і здибають у рові песика, що з него аж шерсть облізла, і бідне песеня кавчало у рові. Жінка каже до Гриня:
- Чоловіче, візьмім того песика, нехай буде з нами.
А той песик - то було їхнє щастя.
І взяли того песика, їдуть далі. От приїхали аж на десяте село і просяться на ніч. Вийшов війт і питає, що вони за одні. Гринь розказав, звідки, і що отець вигнав єго і нічого єму не дав.
- Іду шукати пристановиська, - каже до війта.
А війт єму розказує:
- Тутки в нашім селі є їдно господарство, де всі повмирали, і нема нікого. Іди на те господарство і доробляйся.
І сів Гринь на тім господарстві і зачав ся доробляти. Пес росте, худобу вже має, і за пару літ так ся доробив, що мав всього подостатком. Він побудував собі нову хату, і добре єму велося. А той пес був в него за пастуха, пас худобу. Пожене худобу, напасе і назад прижене, таку гладку, що аж любо було дивитися.
Десь через кілька років приїхали з того села, звідки Гринь був родом, фіри зі збіжжям. Та й просяться на ніч. Вийшов Гринь на вулицю і пізнав тих людей, що вони з єго села. Просить їх до своєї хати:
- Люди, їдьте до мене, я вас переночую.
Ті позаїздили, повипрягали коні, позаводили до стайні. Гринь дав усім коням по чвертці оброку.
- А ви, люди, свій обрік і сіно зіставте на дальшу дорогу.
Зайшли до хати, Гринь дав їм вечеряти і розпитується:
- А звідки ви, люди?
- З того і того села.
- А чи живе ще в вашім селі господар Іван - чарівник і як ему ся поводить?
- Та ще живе і добре ему ся поводить.
Та й тоді Гринь признався, що він за їден.
- Я, - каже, - був одинаком у мого батька, і батько мене вигнав з жінкою і дітьми, то я прийшов аж сюди і сів на тім господарстві. Господь Бог мені допоміг, що я доробився маєтку. Отже, прошу вас, люди, як вернетеся назад, зайдіть до мого батька і поклоніться до него від мене, скажіть, най прийде до мене в гостину.
Минув рік. Приїздить батько з матір'ю в гостину до Гриня. Привіталися красно, як Бог приказав. Дивується батько, що таке всюди красне господарство, і стільки всього є.
Аж тут приганяє пес худобу з пасовиська. Як батько зувидів того пса, то зараз спізнав, що то синове щастя. Та й каже до сина:
- Сину мій любий, забий того пса, бо як не заб'єш, то я зараз вмру тут, в твоїй хаті.
- Гринь рад не рад, забив пса. Як йно худоба зувиділа, що пес лежить неживий, поприбігала вся до него, ричить, плаче за своїм пастухом. І Гриневи ся жаль зробило, і собі заплакав. Слези єму ся покотили з очей. А худоба зачала пса лизати, цілком єго злизала, тільки ся кості зістали. Та й Гринь позбирав кості з пса і поховав їх у могилу.
А батько від'їздить додому і каже:
– Сину, я до тебе приїду аж за рік у гостину.
І поїхав.
А худоба злизала з пса все щастя на себе, і знов є так, як було.
Як минув рік, батько приїздить до Гриня другий раз у гостину. Приїхав на подвір'я, дивиться: а по подвір'ю ходить ялівка така красна. Гладка... І батько пізнав, що та ялівка злизала з пса найбільше щастя. Каже до сина:
- Сину, заріж ту ялівку. Най жінка зварить з неї утробу, і я з'їм. Бо як не заріжеш і не даси мені з'їсти, то зараз умру.
Син не хотів різати ялівки, але як батько взявся просити, то мусив зарізати. Але жінка, як в кухні варила, то дала покуштувати дітям, і сама покуштувала. А решта, що зісталося, занесла старому чарівникові. А він каже:
- То не вся утроба, хто то з'їв?
А невістка зі злостию і жалем відказує:
- Я не їла і не виділа, аби хто їв. Поставила-м, то беріть, їжте! То чарівник з'їв і поїхав додому.
І знов за рік приїздить батько до сина. Як приїхав, то пізнав, що невістка з дітьми з'їли з теї ялівки щастя. Але він вже не міг казати синові, щоби різав жінку і діти. То й поїхав назад додому. Ще кавалок зістало єму доїхати, як за серце єго стиснуло, що не зміг синові відобрати щастя... І скрипирував у дорозі.
|
| Категорія: Українські казки | Додав: Лада (27.03.2013)
|
| Переглядів: 400
| Рейтинг: 0.0/0 |
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі. [ Реєстрація | Вхід ] |
|
