Мова янголів - рідна мова!!!

Дом. завдання для всіх 8 класів на середу, 10,04, Вивчити, що таке пряма мова.Записати в зошит для правил. Зробити письмово вправи 264, 265.Готуватися  до Міністерської контрольної роботи.Все повторити!!!
[b][b]Пряма мова — це чуже мовлення, передане дослівно, без змін.
[font=georgia]Пряма мова супроводжується словами автора, що вказують, кому належить пряма мова, за яких обставин вона висловлена тощо. Тому речення з прямою мовою складаються з двох частин: слів автора і прямої мови. Ці частини об'єднуються за змістом та інтонаційно, без допомоги сполучників. У складі слів автора є спеціальні слова, що вводять пряму мову, певною мірою з'ясовують її особливості: говорити, казати, повідомляти, відповідати, запитувати, зазначати, натякати, порадити, попросити, пояснювати, підкреслювати, зауважити, буркнути, думати: «Земля найкраще пахне восени», — говорить сам до себе Тимофій (М. Стельмах). Уводити пряму мову можуть не лише дієслова, а й іменники: питання, відповідь, пропозиція, команда, шепіт.Слова автора можуть стояти перед прямою мовою, у середині прямої мови, після неї, а також включати в себе пряму мову.Пряма мова завжди береться в лапки. Уживання інших розділових знаків залежить від місця прямої мови і слів автора в реченні.Після слів автора перед прямою мовою ставиться двокрапка.[/font][/b]

ПАВЛО ТИЧИНА(1891-1967)

ПАВЛО ТИЧИНА

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його пращур, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком — вчителем «школи грамоти». Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913— в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті «Рада». На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.

У 1913-1914 рр. працює в редакції ліберального україномовного журналу «Світло», а після його закриття — в Чернігівському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. — помічник хормейстера в українському театрі М. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка «Думка» Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. — капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

З 1923 по 1934 рік — співредактор журналу «Червоний шлях» (Харків). Входить до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України «Гарт». 1926 року взяв активну участь у створенні ВАПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени «Гарту». З 1929 р. — дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. — член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943— 1948 рр. — міністр освіти УРСР. З 1953 по 1959 рік — голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР, член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Герой Соціалістичної Праці.

Як поет П. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження. За визначенням Г. Грабовича (СІЛА), рання символістська система Тичини побудована на злитті традиційного, народного й неповторного, індивідуального, на коливанні між реальністю і мрією...

Тичина рано утвердився в думці про поезію як синтетичний вид мистецтва. На практиці це обернулося перенесенням у площину поезії засобів суміжних мистецтв: у «Сонячних кларнетах» звук подається «забарвленим», колір — «озвученим», зорові образи чергуються зі слуховими.

У віршах цього періоду можна знайти перегуки з Рабіндранатом Тагором, Волтом Вітменом, Емілем Верхарном, однак при цьому ці вірші залишаються самобутніми і самодостатніми. Великий вплив на П. Г. Тичину справили М. Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові), Максим Горький. За трагічною напруженістю, емоційністю й філософічністю творчість П. Г. Тичини зіставляють із творчістю реформатора англійської поетичної мови Томаса С. Еліота, лауреата Нобелівської премії (1948 р.)- Серед композиторів і художників йому були духовно близькими Ліст, Берліоз, Римський-Корсаков, Микалоюс Чурльоніс та Мартирос Сар'ян.

Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931 р.), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів. Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та деякі інші.

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичних працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва — музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Помер П. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

УКРАЇНО МОЯ, МОЯ ЛЮБА ВКРАЇНО

* * *

Україно моя, моя люба Вкраїно,

Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою? —

Чи про те розкажу, як тебе я люблю,

А чи піснею горе твоє я присплю,

Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина, --

Чим тебе заспокою я — бідна людина,—

Скажи, моя люба Вкраїно,

Вкраїно моя!

Зробити його літературний аналіз в зошитах.Написати невеличк есе на тему "Що я можу зробити для своєї Батьківщини" На уроці будемо зачитувати.(Приклади есе нижче)
************************На допомогу в аналізі*****************

 Короткі відомості про автора (передовсім ті, що допоможуть кра ще зрозуміти специфіку твору).
2. Назва поезії.
3. Виразно прочитати твір (Дотримуючись інтонацій, пауз, логіч них наголосів, користуючись жестами, мімікою).
4. Історія написання і видання твору.5. Жанр твору (Громадянська, інтимна, релігійна, пейзажна, по літична, філософська лірика тощо. Це може бути гімн, пісня, послання, ідилія, елегія, етюд, думка, монолог, сатира, епігра ма тощо).
6. Про що ця поезія? Тема твору. (Людське почуття, взаємини між людиною і природою, роздумипоета про сутність людського бут тя, про місце мистецтва в житті людини, спогад про кохання; ліричний етюд, лірико-психологічний етюд тощо).
7. Що покликало поезію до життя?
8. Сюжетна основа твору (Якщо вірш сюжетний).
9. Композиція твору. (Варто пам'ятати, що в ліричному творі сю жет відсутній, натомість увага зосереджується на певному по чутті, виділяють такі композиційні етапи почуття: а) вихідний момент у розвитку почуття; б) розвиток почуття; в) кульмінація (можлива); резюме, або авторський висновок).
10. Ключові образи твору (Звернімо увагу, що найчастіше виз начальним у ліриці є образ ліричного героя — це умовна дійова особа, думки й почуття якої розкриваються у лірич ному творі).
11. Який образ є внутрішнім стрижнем твору?
12. Чи є в даній поезії символи? їх значення і зміст.
13. Які мовні засоби сприяють емоційному наснаженню твору? (Йдеться про лексику, тропи, фігури, фоніку.) Як саме?
14. Яке почуття домінує у вірші? (Сповідь, зізнання, щирість тощо).
15. Як досягає автор динаміки образу (й оповіді у ліро-епічних тво рах)?*******************************
*************************************************************************У вірші «Україно моя, моя люба Вкраїно...» бринить надзвичайно сильна любов автора до України, до її краси. Поет сприймає усі її негаразди, як свої власні, і хоче хоч чимось допомогти їй:    
   Україно моя, моя люба Вкраїно,
   Чим я втішу тебе, чим тебе заспокою?
   
   У кожному рядку поезії бринить розпач поета через те, що допомогти йому Україні майже нічим, бо він бідна людина:
   
   Чи про те розкажу, як тебе я люблю,
   А чи піснею горе твоє я присплю.
   Чи слізьми розіллюсь, мов сирітська дитина,
   Чим тебе заспокою я — бідна людина, —
   Скажи, моя люба Вкраїно,
Потвори відіграють надзвичайну роль, вони показують значення для поета України. Звертання посилюють почуття поета, показують , що він вступає з Україною в діалогічне мовлення. Синтакчина побудова речень свідчить про те, що поет схвильований подіями, які відбуваються на Україні. Вжиті епітети (люба) говорять про добре відношення Тичини до Вітчизни.

В поезії відсутній центральниц персонаж, але є образ, який яскраво видно . ЦЕ образ рідної землі - України  Вкраїно моя!